За матеріалами статті Радислава КОКОДЗЕЯ
«Легенда про Йосипівський ставок»
Легенди рідного краю… Змінюються часи й покоління, а вони продовжують жити у вічному позачасовому вимірі… І вдивляється в них сучасність, немов у дзеркало, відкриваючи в них свою власну сутність. Чи не найромантичніша боярська легенда – це легенда про Йосипівський ставок.
…Йшли монахи-паломники, несли віру в серці та небагатий скарб в торбинках – кусень хліба, чистий рушник, Біблію. Куди йшли, звідки – невідомо. Так само невідомо й те, чому один із них, Йосип, відстав від братії. Може, захворів у дорозі, а чи просто зупинився, вражений красою боярських лісів та озер… Хай би там як, але збудував невелику хижку та й оселився на березі мальовничого ставу. Жителі Боярки та навколишніх сіл почали навідуватись до Божого чоловіка: поради поспитати, мудре слово почути, душу підлікувати. Та й тіло теж, якщо яка хвороба трапиться. Грошей за зцілення не брав (принесуть якісь харчі – подякує, не має хворий і того – своїм поділиться). А лікував не ліками заморськими, а словом Божим та водою цілющою – з озера, на березі якого жив, та травами, до схід сонця зібраними у цьому ж таки лісі. Саме він і обсадив озеро дубами й соснами – щоб воду чистили-оберігали та сили цілющої додавали. До схід сонця збирав трави чудодійні, повертався помолоділий, повний сил, розвішував пучечки попід стелею, ставив на вогонь казанок, у якому ті трави заварював… Люди вже чекали… Помолившись, починав лікування… Чим би не лікував, а примушував купатися у ставку або принаймні вмиватися його водами. Тому й назвали ставок Йосипівським.
…А якось ішов один подорожній повз озеро раннім-раннім туманним ранком і почув мелодійний дзвін, що розносився над водою і, сягаючи верхівок сосен, підіймався до неба. Що то за дзвін? Хоч і живе понад ставом монах, але ж церкви там немає, і дзвін зовсім не такий – мелодійний, високий – хіба що від дзвіночка, а не від церковного дзвона. Обережно визирнув з-за кущів і побачив, що пливе озером човен, а Йосип на ньому тримає у руці невеличкого дзвоника, відлуння якого й розноситься понад ставом. Навіщо це йому? Аж ось монах почав щось кидати у воду… Вода навкруг човна завирувала. Так он воно що – він рибу годує, а дзвоником скликає її до трапези! Йосип підсакою виловив величезну рибу, інших погодував та й поплив собі назад до берега… Подорожньому аж дих перехопило – це ж і собі можна так само рибкою розжитися! Ще довго і він, і ті, кому він розповів цю історію, намагалися приманити рибу найрізноманітнішими дзвониками. Марно – жодна рибка так і не припливла. Вирішили тоді, що, мабуть, дзвіночок був особливий – чи то з того металу, що церковні дзвони відливають, чи взагалі якийсь чарівний…
Як склалася подальша доля монаха-цілителя – чи помандрував він згодом далі, а чи помер і похований десь неподалік озера – невідомо. Так само невідомо, чи був він святим, а чи просто Божим чоловіком та тямущим цілителем. Та залишилась після нього добра пам’ять і вода Йосипівського ставу, настояна на дубовому листі та сосновій глиці. А ще – неповторна аура, яку одразу відчуваєш, ступивши на ці береги…
Наш коментар:
Чи можна відстежити витоки легенди? Відомо лише декілька останніх свідчень. Радислав Кокодзей почув цю легенду від громадської діячки, адміністраторки групи «Боярське земляцтво» Марії Кириленко. Їй розповів історію про монаха Йосипа боярчанин та багаторічний фанат Йосипівського ставка Анатолій Дудар. А йому ще в дитинстві цю легенду переказала його мама…
Чи має ця легенда історичне підґрунтя? Хто зна… Адже існують геть інші версії, чому ставок називають Йосипівським. Зокрема, припускають, що назва ставка (російською «Осипов пруд») походить від імені Осипова Хоми Йосиповича (близько 1847-1913 рр.), який створив цей ставок та облаштував його вишуканою зоною відпочинку з човнами й купальнями. Втім, це геть не виключає можливості, що на ставку колись міг жити і монах-цілитель.
Чи це не казочка, що риби реагували на дзвіночок? Погугливши, можемо пересвідчитись, що рибу дійсно можна привчити реагувати на певний звук, підгодовуючи її. Риби не мають слуху, але добре відчувають вібрації. Дослідники використовують здатність звукових хвиль швидко поширюватися у водному середовищі й привчають звичайних карасів за свистком припливати до місця обіду. Так само навчаються реагувати на звукові сигнали дзвіночка чи свистка й коропи. А у Норвегії та Японії пробують випускати вирощувану на фермах рибу з кліток, тренуючи її повертатися на харчування за свистком.
Тож у цій частині легенда цілком реалістична.