Віднайдено унікальне видання 1881 р. про с. Будаївку

selo-budaevkaЗавдяки старанням керівника пошукої групи Боярського історичного товариства Олега Лисенка та директора Наукової бібіліотеки ім. М.Максимовича Олега Сербіна боярчани мають можливість ознайомитись із рідкісним виданням: “Село Будаевка”, Киевъ, 1881. Автор – Іван Гнатович Малишевський – український богослов та історик, заслужений ординарний професор Київської духовної академії, доктор богослов’я.

Ознайомитись з книгою можна за посиланням

Скачати книгу: malyshevsky_selo_1881

Боярські шляхи Української народної республіки (УНР)

Боярка-УНР

Сергій КОВАЛЕНКО

Під час Української Революції 1917-1921 років порив кращої частини українського народу, яка, власне, і складала українську націю, до свободи розгортався навколо боротьби за Київ. Він був і залишається символом української державності й колискою української культури. Боярка, як південна брама Києва, не могла бути осторонь цих події, і хвилі цієї боротьби невідворотно перекочувалися через неї і душі тодішніх боярчан.
Першим визначним епізодом, який стосується Боярки тих часів, були події 1 березня 1918 року, пов’язані з наступом Армії УНР на Київ, зайнятий від 8 лютого окупаційними військами московської комуни.
1 березня 1918 року о 4-й годині ранку станцію Боярка звільнили від московських окупантів підрозділи Васильківського кошу Вільного Козацтва, очолюваного Іваном Горемикою-Купчинським. Ворог не чинив великого опору й відступив до станції Жуляни, щоб там з’єднатися з чехословацькими частинами, з якими перебував у союзі. Відступаючи, він зіпсував за собою залізничну колію. На станції козаки захопили 2 кулемети «Максим» зі стрічками до них, 100 гвинтівок і 9 полонених, один з яких був матросом. Безпосередньо операцією як військовий фахівець керував сотник Федір Артеменко, оскільки Іван Горемика-Купчинький був особою цивільною.
Саме Федір Артеменко був родом з Бучі, став згодом славетним Отаманом Орликом, який очолив партизанську боротьбу проти московської комуни в околицях Києва у 1920-1922 роках. До цієї боротьби було залучено й боярчан-будаївчан. Отамана Орлика як негативного персонажа, «главаря банди», було виведено в антиукраїнському пасквілі московського запроданця Миколи Островського «Как закалялась сталь». Там він розповів як «бандит» Орлик взимку 1920-1921 років заважав «відважним комсомольцям» вирубувати боярський ліс задля обігріву московської комуни, що засіла у Києві. Невдовзі Федору Артеменку було присвоєно звання полковника Армії УНР і він взяв участь у її героїчному Листопадовому рейді 1921 року на Київ. На початку 1922 року Федора Артеменка було тяжко поранено, захоплено в полон і закатовано у Лук’янівській в’язниці в Києві.
А 1 березня 1918 року козаки на чолі з Федором Артеменком, полагодивши зіпсовану ворогами залізничну колію, близько 10-ї години ранку вирушили далі на Київ і після запеклих боїв на станціях Жуляни і Пост-Волинський звільнили його.
Комісаром Будаївської волості від УНР Іван Горемика-Купчинський призначив Марка Шляхового, який згодом також став учасником і одним з керівників партизансько-повстанського руху проти московської комуни.
Того ж ранку 1 березня 1918 року до Боярки, рухаючись від Білогородки, вступив Кінний полк імені Костя Гордієнка, очолюваний Всеволодом Петрівим. Оскільки Боярку вже було визволено, то він приєднався до наступу Вільних Козаків на Київ. Всеволод Петрів згодом став військовим міністром УНР і одним з визначних діячів української політичної еміграції після загарбання України московською комуною.
——————————————–
Наступний яскравий епізод Української Революції 1917-1921 років, пов’язаний з Бояркою, це події Протигетьманського повстання 1918 року. Січові Стрільці, що складали ядро республіканських військ, після славного Мотовилівського бою, в якому вони розгромили гетьманців, 19 листопада 1918 року звільнили Боярку-Будаївку. Безпосередньо операцією керував Іван Андрух. У серпні 1921 року він загинув у Києві, куди прибув з метою готувати всенародне повстання проти московської комуни під час Листопадового рейду 1921 року.
Після здобуття Боярки-Будаївки Січовими Стрільцями, вона стала головною базою подальшого наступу на Київ. На станції розмістилося їхнє командування на чолі з Євгеном Коновальцем і начальником штабу Андрієм Мельником, майбутніми засновниками й керівниками Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Взагалі Боярка-Будаївка перетворилася на військовий табір. Сюди з Фастова і з навколишніх сіл прибували і прибували повстанці, які вливалися до підрозділів Січових Стрільців, завдяки чому до 29 листопада їхнє формування розгорнулося до дивізії. Сюди ж присилали трофейні гармати, завдяки чому Роман Дашкевич сформував у Боярці свій славетний гарматний полк, що складався із 7 батарей.
20 листопада на бік республіканців перейшов Лубенський сердюцький кінно-козачий полк, очолюваний Юрієм Отмарштайном, пізнішим героєм Листопадового рейду 1921 року. Опівдні полк вишикувався на пристанційній площі Боярки.
Того ж дня до Боярки з Фастова прибув Чорноморський Кіш отамана Поліщука. Він також приєднався до боїв за Київ.
22 листопада республіканські війська здобули станцію Жуляни і село Крюківщину. Проте невдовзі стався прикрий інцидент з німецькими військами, який уповільнив наступ на Київ. Німці, що відбували до Німеччини, де сталася революція, тримали нейтралітет щодо конфлікту між республіканцями й гетьманцями.
Але 25 листопада чорноморці, що стояли в Білогородці, випадково обстріляли німецький батальйон, що рухався від Святошина до Боярки, щоб там сісти у вагони для відправлення до Німеччини. Німецьке командування, яке на той час оперувало ще більшими силами, ніж республіканці, в ультимативному порядку зажадало від них, щоб до часу повного відправлення німецьких військ до Німеччини республіканці відвели свої війська на лінію Васильків-Ясногородка-Буча, що й було виконано у ніч з 29 на 30 листопада. Штаб Січових Стрільців перебрався до Фастова.
Так скінчилася «Боярська Січ».
Невдовзі, 13 грудня 1918 року, після повного виїзду німецьких військ, республіканці поновили свої позиції, а 14 грудня звільнили Київ.


Сергій Коваленко

Боярське історичне товариство долучається до проекту “Лісовими стежками”

BIT_Lisovymy_stezhkamy17 серпня 2016 року відбулося робоче засідання Боярського історичного товариства, присвячене співпраці з громадськими організаціями “ВелоБоярка” та “Центр розвитку громад” за проектом “Лісовими стежками”. Продовжувати читання Боярське історичне товариство долучається до проекту “Лісовими стежками”

Установчі збори Боярського історичного товариства

Ustanovchi_BIT17 червня в приміщенні Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення (ЦСПР) відбулися установчі збори громадської організації “Боярське історичне товариство” (БІТ).

Хто був присутній – вони ж перші члени БІТ:
Серед присутніх були науковці, громадські діячі, дослідники рідного краю: Владислав Безпалько – науковий співробітник НДІ Українознавства МОН України; Микола Кучеренко – провідний науковець історико-меморіального музею М.Грушевського (Філія Музею історії Києва); Марія Кириленко – керівник інформаційно-аналітичної служби ЦСПР, заступник голови правління ГО «Центр розвитку громад»; Ратибор Девяткин, програміст, автор проекту «ВікіБоярка»; Олег Лисенко – генеральний директор «Аскон КР», історик за покликом серця; Ірина Левинська – викладач історії, заступник директора з навчально-виховної роботи київського коледжу ПВНЗ Університету сучасних знань при ТОВ «Знання» України, керівник освітньої агенції «Киця Розумниця», аспірантка кафедри педагогіки і психології НАУ; Галина Терпіловська – директор Боярського краєзнавчого музею; Ганна Дика – перекладач-дослідник; Юлія Скочинська – активіст, популяризатор історії Боярки, фахівець з реорганізації підприємств, прибічник відродження курортно-історичного потенціалу м. Боярки; Олександр Семко – депутат Боярської міської ради.

Навіщо потрібне Боярці історичне товариство?
Всі присутні, що взяли участь в обговоренні, дійшли згоди, що Боярці, з її багатою історією дійсно потрібне історичне товариство. І хоча збори були лише установчими, уже накреслено найближчі плани діяльності Товариства: зустрічі з істориками та видатними особистостями, збір та систематизація документальних матеріалів, проведення екскурсій, історичних реконструкцій та квестів; організація гуртків для дітей; поглиблене вивчення шкільної програми; розробка та наповнення інформативними матеріалами Інтернет-ресурсів (Вікі-Боярка, історичний сайт тощо); долучення до роботи викладачів та молоді, що цікавиться історією та планує вступати до профільних вузів. Боярське історичне товариство планує також зробити свій внесок в оновлення іміджу Боярки та в пошук тих історичних символів, що можуть стати основою для розробки бренду міста.

Від громадської ініціативи – до створення товариства.
Про історію створення Боярського історичного товариства ми спитали Марію Іванівну Кириленко, заступника голови правління ГО «Центр розвитку громад», головним завданням якої є виявлення громадських ініціатив та допомога у їх втіленні.
«Створення нашого товариства – це приклад швидкого і успішного об’єднання однодумців з метою спільної діяльності на благо громади. Перше засідання активістів-істориків в рамках діяльності клубу ЦСПР «Активіст» відбулося 1 лютого 2016 року. За ці півроку ми знайшли людей, які готові працювати над амбітним і довгостроковим завданням створення історії Боярки, заручилися підтримкою ГО «Центр розвитку громад» (голова правління Ангеліна Лахтадир) та «Контактер» (голова правління – Ігор Коцар), подали на конкурс та виграли проект «Боярка історична: створення сайтів «Вікі-Боярка», «Вікі-Депо», «Боярка – історія рідного міста» (виконавці проекту – Ратибор Девяткин, Олег Лисенко, Станіслав Яценко, Марія Кириленко). І ось сьогодні ми стали свідками установчих зборів, робочого планування діяльності і першого навчання користуванню сайтом «Вікі-Боярка», що знаходиться на етапі тестування.

Причини стрімкого успіху.
Такий стрімкий шлях від громадської ініціативи до об’єднання в організацію свідчить не лише про актуальність ідей збереження історичної спадщини, але й про те, що боярська громада активізується і робить серйозні кроки до реальної зрілості. Аналізуючи причини такого успіху, можна назвати декілька сприятливих факторів: допомога більш зрілих громадських організацій, підтримка Боярської міської ради (фінансування проекту), обізнаність щодо основних засад функціонування громадських об’єднань, діяльність в руслі прогресивних ідей, що є трендом сьогодення (сплеск цікавості до історії рідного міста значною мірою завдячує процесам декомунізації)».

Керівний склад Боярського історичного товариства.
На установчих зборах було обрано керівний склад товариства. Очолюватиме БІТ Ірина Левинська, секретарем обрано Юлію Скочинську. До складу правління увійшли: Олег Лисенко, Микола Кучеренко, Галина Терпіловська, Марія Кириленко.
Свою діяльність члени товариства планують висвітлювати в групі «Боярське земляцтво» (Facebook) та на шпальтах «Боярка-Інформ».

Не обижайте прошлое: воспоминания про Боярку и боярчан

Владимир КИРИЛЕНКО

Автор вспоминает о том, какой была Боярка после ІІ-й мировой войны, про Боярскую железнодорожную школу №18, поиски узкоколейки и многое другое.   Продовжувати читання Не обижайте прошлое: воспоминания про Боярку и боярчан

Не обижайте прошлое. Воспоминания про Боярку и боярчан (продолжение)

Владимир КИРИЛЕНКО

Во второй части воспоминаний основное внимание автор уделяет легенде о боярской узкоколейке.

Продолжение. Читать первую часть.  Продовжувати читання Не обижайте прошлое. Воспоминания про Боярку и боярчан (продолжение)

Церква Марка Гирявця

Микола КУЧЕРЕНКО

Багатовікова історія нашого міста ‒ колишнього села Будаївки ‒ була оповита переказами і легендами, більшість яких, на жаль, уже назавжди втрачені. Лише поодинокі розрізнені відомості можна розшукати в давніх документах. Чим ближче до нашого часу, тим більше таких документів та усних переказів. Майже півтора століття тому професор Київської духовної академії Іван Малишевський встиг записати перекази про титаря (засновника) першої Михайлівської церкви Марка Гирявця. Згадки про нього можна знайти також у давніх церковних документах. Завдяки їм ми змогли відтворити з напівзабуття одну з багатьох сторінок нашого минулого. Продовжувати читання Церква Марка Гирявця